розробки уроків

Детектив як жанр літератури, характерні ознаки жанру.

Едгар Аллан По – засновник жанру інтелектуального  детективу у світовій літературі.

Захопливий сюжет повісті «Золотий жук».

 (методична розробка уроку  із світової літератури у 7 класі)

Тема уроку: Детектив як жанр літератури, характерні ознаки жанру. Жанрове розмаїття детективів.  Едгар Аллан По – засновник жанру інтелектуального  детективу у світовій літературі. Захопливий сюжет повісті «Золотий жук».

Мета уроку: висвітлити основні факти життя і творчості американського письменника Е.По, розкрити роль Е.По у формуванні жанру інтелектуального детективу, визначити його новаторство, повторити вивчене про оповідання, розвивати асоціативне мислення учнів, вміння працювати з текстом; розвивати допитливість, спостережливість; виховувати уважного, вдумливого читача.

Обладнання: портрет письменника, текст повісті Е. По «Золотий жук», зашифрована тема, мультимедійна презентація до твору, фотографія жука-скарабея; зображення обкладинок книжок Е. По.

Перебіг уроку:

І Мотивація навчальної діяльності

1.      Налаштування на урок

Вчитель.

Часто в нашому житті

Щось знаходим, щось втрачаєм.

І в повсякденній круговерті,

Немов у детектив ми потрапляєм.

Ось пропав щоденник в Колі,

Тільки що писав, ось тут лежав,

А як на оцінку вчителеві –

Коля звів плечима  - таки пропав.

Ну, а в Саші теж історія:

Продзвенів дзвінок – урок,

Всівся Саша, дістає підручника

Десь подівся зошит, що за морок?

Вчора був, писав домашнє вдома

Твір складав він про кота

«Точно пам’ятаю, - каже Саша,

Зошит клав я до портфеля.

А чому його немає, то питайте вже в кота.»

Ось така детективна історія нашого шкільного життя.

2.      Літературні асоціації. (слайд №2)

Які ж асоціації викликає у вас слово «детектив»? (таємниця, злочин, правда, фільм, книга, агентство, розкриття, шпигун, професія, пригода)

3.      Словникова робота

Детектив – різновид пригодницької літератури, в якому розкривається певна таємниця, пов’язана із злочином. Детективний сюжет завжди містить у собі відповідь на три запитання: «хто?» - «як?» - «чому?» вчинив той чи інший злочин.

ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

Вчитель. Отже, сьогодні ми поговоримо про детектив як жанр літератури. (вчитель записує на дошці лише початок теми уроку)

1.      Розгадування теми. (слайд №3)

Любі діти, сьогодні вам доведеться самим стати детективами – розгадати зашифровану тему нашого сьогоднішнього уроку.

ВУ       ГАР       ТЕК      -     ГО        СНО      АЛЬ     ЖАН     ЛЕК      ІН   

   ЕД     ТИ      ПО        ДЕ     ЗА      НО     ВНИК     ТУ     РУ       ТЕ

(Едгар  По – засновник жанру інтелектуального  детективу) (Слайд №4-5)

III. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1.      Слово вчителя . (слайд №6 )

  Падав метеорит… З величезною швидкістю увірвався він у земну атмосферу, наштовхнувся після космічного вакууму на опір повітря і загорівся від тертя. У верхніх шарах атмосфери його світіння було спочатку ледь помітним, але, проходячи через дедалі щільніший шар повітря, метеорит зустрічав усе більший опір і залишав від наростаючого тертя дедалі яскравіший слід, аж поки зовсім не згорів.

               Життя письменника схоже на життя метеорита, чим більша сила таланту і чим у щільніші шари суспільної атмосфери він вривається, тим яскравіший залишає слід. Але тим скоріше він згорає…Прикладом такої долі може стати доля американського письменника Едгара Аллана По.

2.         Повідомлення  учнів   про   життя  і   творчість   письменника або перегляд фільму-презентації про Е.По. (слайд № 7)

Едгар Аллан По народився 19 січні 1809 року в   Бостоні у   сім’ї акторів. Його батько, Девід По, ірландець за походженням, залишив сім’ю. Мати, англійка  Елізабет Арнольд По, була талановитою та популярною актрисою. Але в   кінці 1811 року вона захворіла й   померла зовсім молодою. Трьох дітей розібрали добрі люди. Едгара взяв до себе місцевий торговець тютюном бездітний Джон Аллан.  Він добре піклувався про хлопчика, дав йому гарну освіту. Та з  роками палка натура Едгара не завжди знаходила розуміння поміркованого Джона Аллана. Нерідко це призводило до суперечок. До того ж батька дратувала необхідність сплачувати «борги честі» прийомного сина. Не сприймав він також і   захоплення Едгара поезією. На деякий час батько і   син посварилися й  навіть розірвали стосунки. Але чвари чергувалися з примиренням.

Два роки Едгар пробув в  армії, хоча військова кар’єра його не вабила. Великим було бажання писати. По спромігся надрукувати декілька невеликих поетичних збірок, в   яких автор відходив від буденності й  поринав у  прекрасну вигадану реальність, в  якій йому дихалося легше.

Літературне визнання прийшло до письменника-початківця у   1834 році, коли

було надруковане оповідання «Рукопис, знайдений у  пляшці».

Навесні 1834 року помер містер Аллан, навіть не згадавши Едгара у  заповіті. «Оскільки я не був навчений ніякій професії й  виховувався в  очікуванні багатого спадку, то це був жорстокий удар, що майже зламав мене»,— з   сумом сповіщав По одному з   родичів. І тепер він повністю поринув у   працю. По пише і   надсилає свої оповідання в  журнали, які із задоволенням їх друкують.

У грудні 1835 року По стає редактором журналу «Сетерді візітер». Того ж

року забирає до себе тітку рідного батька місс Клемм з  донькою Віргінією. Наступної весни Едгар з  Віргінією побралися. Кажуть, що вона була чарівною молодою жінкою, відданою своєму чоловікові, втілювала в  собі кращі моральні й   фізичні риси улюблених героїнь По. Здавалося, що письменник став нарешті щасливим. Втім, це тільки на перший погляд. Робота, сім’я, напружені стосунки з   видавцями журналів — усе це вимагало великих душевних сил. До того ж По надзвичайно боляче реагував на кон’юнктурні замовлення. Він з   усієї сили намагався примирити справжнє літературне служіння зі смаками масової публіки.

У своїй творчості письменник виявив глибокі знання мистецтва і  більшості

галузей сучасної йому науки. Він був обізнаний у   математиці, хімії, біології, психології, фізиці, філософії, знався на теорії ігор, повітроплаванні, мореплавстві тощо. Цікавився По й  парапсихологією, містикою. Це знайшло відображення не

тільки у  вчинках його складної натури, а   й   на сторінках творів. Його цікавлять

порухи людської душі в   різних ситуаціях. Саме тому він переносить своїх героїв у  виняткові зовнішні або психологічні обставини. Письменника приваблює

метод логічних роздумів над вчинками людей. За словами російського письменника Ф.   Достоєвського, «У Е. По є  одна риса, яка зовсім відрізняє його від усіх

інших письменників і  є однією із визначальних його особливостей — це сила

уяви». Саме уява й  переносила По в   інший світ, кращий від реального.

У той час, коли видавці одержували величезні прибутки за оповідання По, сам автор потерпав від матеріальної скрути. До того ж захворіла дружина. У  січні 1847 року Віргінія померла, а  Едгар до кінця днів сумував за нею.

Останні роки життя письменника — це роки відчаю, душевних страждань,

постійних переїздів. По почав пити, намагався навіть покінчити життя самогубством. 3 жовтня його знайшли у   Балтіморі напівроздягненого, без ознак свідомості. А  через чотири дні Едгар Аллан По помер у  Балтіморському шпиталі. На цвинтар його проводжали лише дев’ять осіб.

Бажаного раю на цій землі По не знайшов. Та спокою не мав небіжчик і  після смерті. Один із його знайомих надрукував по смерті письменника статтю-некролог, в   якій було багато брудних і   образливих натяків на його життя та творчість. І лише через одинадцять років із виходом книги С.  Уїтмена «По та його критики» творчий спадок письменника був належно оцінений.

3.      Слово вчителя.

Як ви бачите, нелегкою була доля письменника. У дворічному віці втратив батьків, завжди відчував самотність. Митець знайшов себе у літературі. Е.По називають «батьком детективної літератури», саме він першим створив твори цього жанру. У США існують премії імені Е.По, які присуджують за найкращі оповідання року.

4.      Розгляд класифікації епічних творів Е.По (слайд № 8-9)

-          «страшні» («Падіння дому Ашерів», «Маска Червоної Смерті»);

-          сатиричні («Ділок», «Чорт на дзвіниці»);

-          фантастичні («Рукопис, знайдений у пляшці»);

-          детективні або логічні («Вбивство на вулиці Морг», «Золотий жук»)

5.      Слово вчителя.

            Появу у книгарнях кількох незвичних для публіки оповідань Е.По, серед яких був і «Золотий жук», літературознавці вважають народженням жанру інтелектуального детективу, а Е.По  його основоположником.  Згодом справу продовжили ряд  письменників-«спадкоємців» Е. По: Агата Крісті, Жорж Симеон, Артур Конан Дойл

6.      Літературна асоціація.

Магічне слово золото…які асоціації виникають у вашій уяві, коли ви чуєте це слово?(краса, багатство, розкіш, загадка, історія, кровопролиття, випробування…)

7.      Бесіда-актуалізація знань.

-          Чи хотіли б ви знайти золото, скарб?

-          Що б ви з ним зробили?

-          Чи бачили ви художні фільми, читали книги про золотошукачів? Назвіть їх.

-          Пригадайте оповідання Дж.Лондона «Любов до життя», які на вашу думку, риси характеру допомогли герою вижити? (мужність, людяність, доброта, сила духу…)

-          А що, по-вашому , допомагає людині досягти мети?

ІV. Робота над текстом оповідання «Золотий жук»

1.      Сьогодні у нас знайомство з не менш упертим, цілеспрямованим героєм оповідання Е.По «Золотий жук». В ході вивчення цього твору ми дамо відповідь на запитання: «Що ж допомогло героєві досягти мети?» А поки знайдіть у тексті і зачитайте рядки, які знайомлять нас з літературним героєм – Вільямом Леграном.

       (« Багато років тому я був заприятелював з таким собі містером Вільямом Леграном. Він походив з давнього гугенотського роду і колись був маєтний. Але ціла низка знегод довела його мало не до вбозтва, і, щоб уникнути принижень, неминучих при втраті багатства, він вибрався з Нью-Орлеана, міста своїх предків, і поселився на Салівеновому острові поблизу Чарльстона у штаті Південна Кароліна.»)

-          Чи не пов’язане місце подій оповідання з життям самого письменника? (так, 1827 р. По іде добровольцем  на службу і отримує призначення до форту Моултрі на Салівеному острові )

-          Що ще, крім походження і місця проживання, ви дізналися про Леграна, його характер, захоплення. Підтвердіть свою відповідь текстом.

   

   («Легран поставив собі невеличку хатину, в якій і жив, коли мені судилося випадково з ним познайомитись. Наше знайомство незабаром перетворилося на дружбу, бо у вдачі цього відлюдника чимало було такого, що збуджувало цікавість і викликало повагу. Легран мав добру освіту й надзвичайно сильний розум, але був заражений мізантропією, і раз у раз то проймався запалом, то впадав у меланхолію. У нього було багато книжок, хоч заглядав до них він рідко, натомість воліючи ходити на полювання та ловити рибу або блукати над берегом і в миртових заростях, де вишукував різні мушлі та комахи. Його колекції комах позаздрив би навіть Свамердам.»)

-          Чому до Леграна був приставлений Джупітер?

     («Родичі Легранові, здається, ще й підтримували цю затятість у негрові, маючи певність, що Легран трохи схибнувся і, отже, потребує постійного догляду й опіки.»)

-          Що знайшов Легран під час прогулянки на острові? (жука)

-          Опишіть жука. Чому Леграну прийшлось малювати жука для друга?

«Жук був дійсно розкішний. У науковій цінності знахідки Леграна не могло бути сумнівів — натуралісти того часу ще не знали таких жуків. На спині виднілися з одного боку дві цяточки, і нижче з іншого боку ще одна.

Надкрилля були дивовижно твердими і справді блищали, як поліроване золото. Важкість жука теж була зовсім незвичайною».

Він яскраво-золотої барви, завбільшки з великий горіх гікорії і має дві чорні, як вугіль, цятки вгорі на спині, а третю таку саму - внизу. Вусики тоненькі...На вечір він віддав його лейтенанту Дж* з форту, тому змушений був малювати жука)

-                     Відкривши примітки у книзі Е. По, я дізналась, що автор вигадав свого жука, поєднавши ознаки 2-х видів жуків, поширених на території США. Знову таємниця: яких саме жуків поєднав письменник, як вони називаються? Гадаю, що всім буде цікаво дізнатися про це докладніше. А своє розслідування таємниці золотого жука нам пропонує нам… (або учень-біолог).

2.      Виступ біолога (з демонстрацією фотографії золотого жука) (слайд № 10)

Опис золотого жука Е. По відповідає реальності. Нереальною є тільки його велика вага. Скоріше за все прототипом золотого жука був один з американських видів Plusiotis (Scarabaeidae). Золотистий хрущ з цього роду і справді здається відлитим із чистого золота, хоча важить він не більше за інших жуків. У описаного Е. По жука є ще темні плями на надкрилках, відсутні у срібного та золотого виду Plusiotis, тому коментатори зазвичай вважають, що По змішав ознаки двох різних видів.

У Книзі рекордів Гіннеса жуки сімейства Scarabaeidae,  які живуть, в основному, у тропіках, визнані найсильнішими тваринами, що існують на світі, у відношенні до своїх розмірів.

3.      Виразне читання уривка в особах від слів:

«Еге ж ,- промовив я, уважно розглянувши малюнок » до «Нічого більш не кажучи, я повернув Легранові папірця.»

4.      Бесіда за прочитаним.

-          Що вразило друзів у малюнку жука?

-          Від чийого імені ведеться оповідь?

-          Чи сталися невдовзі якісь зміни в поведінці Леграна? Поясніть свою відповідь.

-          Скільки часу минуло, як одного разу Джупітер завітав до  оповідача в Чарлстоні? (десь із місяць)

-          З якою метою приходив Джупітер до друга господаря?

-          Чи зміг слуга  пояснити, навіщо він купив на прохання господаря косу, лопати? Кого він у всьому звинуватив?

-          Як ви думаєте про що йтиметься далі в оповіданні?

V. Застосування знань умінь і навичок

1. Підсумкова бесіда.

-          Що ви дізналися про Е.По?

-          Які твори він написав?

-          Що характерно для його оповідань?

-          Який жанр він започаткував?

2.      Складання похвального слова про Е.По. (слайд №11)

-          Е. По – перший американський письменник, який мав величезний вплив на світову літературу.

-          Мав успіхи у володінні латиною, французькою, грецькою мовами, математикою, займався музикою, боксом,  добре плавав, стріляв, бігав.

-          Дуже кохав дружину Вірджінію.

-          1845р. – вершина творчості По, зявляється поема «Ворон», яка принесла світову славу.

-          Став батьком детективного жанру.

VІ. Домашнє завдання: дочитати оповідання до кінця, намалювати маршрут Леграна та інших шукачів піратського скарбу.

Розробка уроку із зарубіжної літератури в 11 класі

Тема. Життєвий і творчий шлях російської поетеси Анни Ахматової. Акмеїзм, його естетичні засади і поетика у творчості поетеси.

Мета: ознайомити з основними етапами життєвого та творчого шляху Анни Ахматової; розкрити особливості творчої манери поетеси як яскравого явища жіночої поезії XX століття; сприяти формуванню справжніх цінностей, філософського ставлення до життєвих проблем; розвивати навики виразного читання ліричних творів.

Обладнання: мультимедійна презентація, музичні твори; парти розставлені як в кафе, білі скатертини, настільні лампи.

Тип уроку: літературне кафе

Мистецтво світлом своїм рятує людей

від темряви, яка в них є.

Анна Ахматова

Хід уроку

І. Організаційна частина

II. Мотивація навчальної діяльності.

Налаштування на урок

1.     Сценка

Юнак награє на гітарі мелодію, біля нього дівчина – все це  на фоні портрета А.Ахматової (Слайд 1)

В клас заходить журналіст і звертається до юнака :

- Доброго дня! Що вам відомо про Ахматову? (юнак знизує плечима.)

- (звертається до дівчини) Можливо ви скажете декілька слів про Ахматову?

Дівчина: - Вона була ПОЕТОМ!

(юнак і дівчина сідають на свої місця)

Журналіст: То, хто ж вона Ахматова? Можливо таємниця відкриється, якщо ми вчитаємося у її вірші?

Заходять літературні критики

1.     – Ви чули? Ахматову і Зощенко виключили із Спілки письменників?.

2.     – Правильно, вони вже давно своє відписали.

3.     – Ці декадентські вірші Ахматової нікому не потрібні.

1.     – Так, ви праві, колего.

2.     – І у війну із блокадного Ленінграду втекла. І ні одного вірша про нашу війну не написала.

3.     – Країна на межі великих подій: відбудова міст, в колгоспах роботи багато, а вона про любов…

1.     -  Я погоджуюсь з вами, колего. Ахматова… Щось прізвище надто дивне.

2.     – Так , дивне і підозріле…

ІІІ. Повідомлення теми, формування мети та основних завдань. (Слайд 2)

Ми повинні поглибити знання про життя і творчість Анни Ахматової, розкрити основні чинники формування її творчого потенціалу, неординарної творчої манери письма, особливостей творчого пошуку.

ІV Актуалізація опорних знань учнів

1. Бесіда з учнями.

- Давайте пригадаємо, який ми вивчаємо розділ? („Срібна доба” російської поезії)

-  Чому російську літературу др.пол.ХІХ – поч.ХХ ст.. називають «срібною добою»?

-  Назвіть представників цієї доби?

- Чим «срібна доба» відрізняється від «золотої доби» російської літератури?

- Назвіть модерністські й авангардистські напрями і течії Срібної доби.

- коли у російській поезії зявляється акмеїзм?  На зміну якій течії він приходить?

- Хто став головним теоретиком акмеїзму?

2.Слово вчителя.

Криза символізму 1910-1911 рр. призвела до виникнення нової поетичної школи. На зміну йому приходить новий напрям – акмеїзм, засновником якого є М.Гумільов. Представники нової течії вбачали причини краху символізму в тому , що символісти надто відірвали поезію від реальної земної основи, заповнивши свої твори не матеріальним життям, а так званими «відповідностями» навколишнього світу (тобто враженнями від нього). У своїх маніфестах акмеїсти закликали повернути поезію до життя, щоб «троянда знову стала гарною сама по собі, своїми пелюстками, запахом і кольором, а не своїми уявними схожостями»»(С.Городецький)

V. Робота над темою уроку.

1.Слово вчителя

Сьогодні ми почнемо  знайомитися з творчістю представників „срібної доби” і будемо говорити про Анну Ахматову.

До уроку ми взяли слова О. Твардовського:

«Поэзия Ахматовой – это лирический дневник, много чувствовавшего и много думавшего современника сложной и величественной эпохи»

Підніміть, будь-ласка, руку, це буде стосуватися більше дівчаток, хто на сьогоднішній день з Вас веде, чи вів щоденник, альбом, в який записували б ті вірші, які б Вам дуже подобались.

Є! Це дуже радує, чому? Тому що, напевно, ще ваші бабусі, а зрештою і мами, якщо ми будемо говорити про 60-70-ті роки, 50-60-ті роки, які любили мати такі альбоми, куди записували ті вірші, ті рядочки, які надзвичайно подобалися, які надзвичайно були до душі. Вони ставали афоризмами. Наприклад: «И разошлись они, как в море корабли», або, таким афоризмом стали слова Анни Ахматової:

Тот же голос, тот же взгляд,

Те же волосы льняные.

Все как год тому назад.

Сквозь стекло лучи дневные,

Известь белых стен пестрят,

Свежих лилий аромат

И слова твои простые.

І ось, коли одні дівчата давали другим почитати ці альбоми, коли зачитувались цими рядками, вони запитували, чиї це вірші. То вони дуже тихо, практично пошепки говорили: «Це Ахматова».

Отже, якою ж була творчість Анни Ахматової?

2.Повідомлення учнів про поетесу.

Сторінка 1. Творчість Анни Ахматової - унікальне явище світової поезії.

На долю А. Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Вустами Ахматової заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. Видатні сучасниці поетеси зазначали, що у своїй творчості вона дала «цілу книгу жіночій душі», висловила головні її суперечності, «яким стільки років не було виходу...». В особі Ахматової російська «жіноча» поезія дорівнялася до «чоловічої», скасувавши давні упередження, згідно з якими аналогічні явища у російській літературі XIX ст. здебільшого зверхньо оцінювалися, хіба що як розваги освічених дам. Не випадково критика майже відразу відвела Ахматовій місце поруч з О. Блоком. Та й сам Блок з великою повагою вирізняв її на тлі багатої творчими особистостями «Срібної доби». Він і книжки свої надписував їй як рівний - рівній: «Блок - Ахматовій».

Друга заслуга цієї поетеси полягала в тому, що, пройшовши через усі катаклізми російської історії перших двох третин XX ст. - дві світові війни, революції, страшні ексцеси радянської влади від часів її встановлення до хрущовської «відлиги», - переживши загибель блискучого покоління творчої інтелігенції «Срібної доби», Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою її найкращих традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років. Вона була одним із тих майстрів слова, які не дали бур'янові соціалістичної літератури заполонити ниву російської словесності. ЇЇ називали «російською Сапфо у вирі XX століття».

Сторінка 2. Життєвий шлях поетеси (слайд 3)

Анна Андріївна Горенко (Анна Ахматова - це псевдонім поетеси) народилася 11 червня 1889 р. під Одесою в родині відставного інженера-механіка флоту. 1890 р. родина переїхала у Царське Село, де дівчина прожила до шістнадцяти років. Море, біля якого народилася поетеса, і Царське Село, в якому вона росла, стали постійними мотивами її лірики. Царське Село осмислювалося Ахматовою не лише як «мала батьківщина», а й як символ російської культури, пов'язаний передусім з О. Пушкіним - поетом, якого вона обожнювала.

1905 р. батьки Анни розлучилися. Мати з дітьми переїхали на Південь - спочатку до Євпаторії, а пізніше - до Києва,(Слайд 4-6) де дівчина закінчила гімназію й вступила на юридичний факультет Вищих жіночих курсів. Проте юриспруденція її мало цікавила, привабливішими були історія права та ла-тина. За кілька років, вже у Петербурзі, Ахматова продовжила освіту на Вищих історико-літературних курсах.

(слайд 7-8)1910 р. вона стала дружиною талановитого російського поета М. Гумільова. І хоча цей екстравагантний шлюб проіснував недовго (досить швидко з'ясувалося, що дві творчі особистості, настільки ж яскраві, наскільки й різні, не можуть співіснувати у повсякденному житті), близькі взаємини з Гумільовим відіграли значну роль у мистецькому становленні поетеси. Принаймні перші серйозні кроки у ліриці вона зробила у річищі акмеїзму, видатним теоретиком і практиком якого був її чоловік.

(Слайд 9-11)1912 р. відзначився двома важливими подіями: виходом у світ першої поетичної збірки «Вечір», що відразу була схвалена критикою, і народженням сина - Льва Гумільова, який згодом став видатним істориком. Після революції 1917 р. А. Ахматова могла залишити свій «захланний і грішний» край і поповнити лави тих діячів російської літератури, що, з болем відірвавшись від коріння, перебралися за кордон, аби врятувати свою духовну свободу й життя. Гіпотетично існував також інший варіант - своїм талантом прислужитися новій владі, як це зробили деякі інші відомі літератори. Ахматова обрала найважчий шлях. Вона залишилася в Росії (оскільки головним своїм обов'язком вважала поділяти долю батьківщини), однак обрала позицію «внутрішньої еміграції» (оскільки з мистецькою безкомпромісністю та людською мужністю зберігала вірність своїй музі, виплеканій культурою «Срібної доби»).

(Слайд 13)У серпні 1921 р. А. Ахматова отримала страшну звістку про розстріл колишнього свого чоловіка М. Гумільова, якого було звинувачено у змові проти радянської влади. Ще не раз вона довідається про арешти, тортури і зникнення друзів та знайомих у залитих кров'ю камерах в'язниць і бараках сибірських таборів.

Хвиля сталінських репресій зачепила і найближчих її людей - сина та чоловіка (М. Пуніна). Власні переживання, що були приватним виявом страждань усього народу, поставленого навколішки одним із найстрашніших тиранів людської історії, поетеса увиразнювала у своїх віршах.(Слайд 14) Так народився «Реквієм» - найвидатніший поетичний пам'ятник жертвам сталінських злочинів.

Ахматова постраждала від тоталітарного режиму і як поетеса. Упродовж п'ятнадцяти років над нею тяжіла заборона на друк. Переслідування цензури вона сприймала як багаторічне катування: поетеса почувала себе засудженою, яку позбавили «вогню й води», ув'язненою, яку оточили арктичні льоди мовчання, поетом, чия муза була безжалісно закатована.

(Слайд 15)Розділила Ахматова долю свого народу і за часів Другої світової війни. Переїхавши 1941 р. з блокадного Ленінграда до Ташкента, вона сповна зазнала тяжких поневірянь воєнного лихоліття у тилу. Та попри численні побутові труднощі, внутрішню невлаштованість, негаразди зі здоров'ям, поетеса часто виступала у шпиталях, читаючи свої вірші пораненим. Війна стала головною темою її тодішньої творчості.

1944 р. Ахматова повернулася до Ленінграда. Місто скидалося на страшного привида. Перші враження від змученого блокадою міста вона описала у своїй прозі. Після перемоги радянських військ, яка, здавалося б, мала принести спокій у спустошену гітлерівською пошестю країну, знову затягнувся зашморг на шиї багатостраждальних народів сталінської імперії. І знову наступ реакції відбився на долі поетеси. 1949 р. її сина було вдруге заарештовано, а кількома роками раніше вона стала об'єктом кампанії нещадного цькування у радянській пресі. Порівнюючи себе, жінку зі зламаною долею, і ту «царськосільську веселу грішницю», якою вона була за часів юності, Ахматова сумно жартувала, що їй «підмінили життя». Втім, цей трагічний поворот долі зробив з неї великого поета.

До останніх днів А. Ахматова зберігала дивовижну творчу працездатність. Головними звершеннями 60-х років стало закінчення «Поеми без героя» (1962), над якою вона працювала чверть століття, і збірки «Біг часу» (1965). (Слайд 16)У 60-х роках до поетеси прийшло міжнародне визнання: вона отримала престижну італійську премію „Етна-Таорміна”, (Слайд 17)була обрана почесним доктором Оксфордського університету.

Померла А. Ахматова 5 березня 1966 р. у Домодєдові, під Москвою. Слайд 18)

3.Слово вчителя

7 березня - о 22:00 по Всесоюзному радіо передали повідомлення про смерть видатної поетеси Анни Ахматової. Похована на цвинтарі в Комарові під Ленінградом. Л. Гумільов, коли будував пам'ятник матері разом зі своїми студентами, камені для стіни збирав де міг. Стіну клали самі - це символ стіни, під якою стояла його мати з передачами синові в «Хрести». Там, де зараз барельєф Ахматової, спочатку була ніша, схожа на тюремне вікно; символічно, що надалі ця амбразура була закрита барельєфом Ахматової. Спочатку хрест був дерев'яний, як і заповідала покійна. Офіційна влада планувала встановити на могилі пам'ятник у вигляді традиційної пірамідки.

Доповнення до повідомлення дітей

Анна Ахматова, справжнє ім’я Анна Андріївна Горенко вірші почала писати рано, в 11 років. Батько віднісся до цього дуже скептично і говорив: «Не сором моє ім’я». Поетеса згадує, що саме через батька змушена була взяти собі псевдонім, ім’я своєї прабабусі, татарської княжної Ахматової. Мати, навпаки, була дуже уважною, дуже чуйною до поезій своє дочки.

4. Естетичні засади акмеїзму (збірки "Вечір", "Вервиця", «Біла зграя»)

На ранньому етапі творчість Ахматової була «любовним щоденником», у якому тема кохання розроблялася під кутом зображення драматичних надламів і розривів взаємин. Центром, навколо якого оберталася «поезія втрат» молодої Ахматової, була тема кохання. Вбачаючи, як і символісти, у коханні одну з найвищих духовних цінностей буття, поетеса повертала цьому почуттю цілком земний і конкретний зміст, вільний від будь-якого містичного відлуння.

Перша збірка «Вечір» вийшла друком в 1912 році. В неї ввійшли вірші, написані з 1910 – 1911 роки. Віршів у збірці було небагато, всього 46, але які це були вірші. Всі збірки «Вечір», «Чотки», «Біла зграя» об’єднані темою кохання, власне це, любов і кохання, було головним для Ахматової. Вона не тільки вміла надзвичайно проникливо, але в той же час надзвичайно просто писати про це у своїх віршах, а й вміла любити сама віддано своїх рідних, близьких, любила просто людей.

Любов для А. Ахматової - це «п'ята пора року», незвичайний стан душі, що розкриває звичайний «біг часу», лінза, крізь яку її ліричний двійник сприймає світ. Однак це почуття позбавлене будь-якої ідеалізації: поетеса наголошує на драматичних надломах і розривах любовних взаємин. Любов у неї просякнута настроями розчарування, гіркої образи, туги покинутої жінки. Нерідко в ахматівських поезіях взаємини ліричної героїні та її коханого набувають форми любові-тортур. Утім, за всієї конкретики (підкресленої, як уже зазначалося, «предметними» деталями, наприклад хлистом і рукавичкою, залишеними коханим на столі після його сутички з героїнею) численні любовні драми містять у собі потенції для надособистісних узагальнень. Завдяки таким потенціям читачки впізнавали й досі впізнають себе в ліричній героїні Ахматової, сприймаючи її переживання як свої власні почуття, як точно відтворені вияви універсальної жіночої природи.

5 Виразне читання учнем вірша Ахматової «Дав мені юнь сутужную…».

Вірш входить до збірки «Вервиця»

·        Як побудовано вірш? (у формі діалогу що відбувається між ліричною героїнею і Творцем)

·        Які питання хвилюють ліричну героїню? (проблема духовної сутності людини, сенсу її буття)

·        Утіленням чого є для неї Бог? (найвищий моральний  ідеал)

·        У чому на думку ліричної героїні, полягає головна мета життя?(здобуття духовного багатства)

·        Доведіть, що вірш «Дав мені юнь сутужную…» написано в акмеїстичній манері.(поєднання високого і земногом)

6.  Виразне читання учнем вірша Ахматової «Докола жовтий вечір ліг…».

·        Які настрої справив на вас вірш? Які настрої навіяв?

·        Про які події з життя ліричної героїні ми дізнались із вірша?

·        Проаналізуйте символіку кольорів у поезії. (жовте вечірнє світло – символ розлуки, синій колір зошита – символ надії, героїня сподівається на повернення почуттів)

Вірш написаний 1915 р. і присвячений Борису Анрепу, російському живописцю. Вони познайомилися у 1914 р., в цей час стосунки із чоловіком у Анни були не найкращі. Але ця пара назавжди залишилася друзями. Вірш був написаний, коли Борис переїхав жити до Англії. Розуміючи, що можливо ніколи його більше не побачить, вони ділиться із ним своїми думками : «ти запізнивсь на стільки літ, але й такм тебе приймаю.»

7. Декламування вчителем вірша «Я научилась просто, мудро  жить»

Я научилась просто, мудро жить,

 Смотреть на небо и молиться Богу,

 И долго перед вечером бродить,

 Чтоб утомить ненужную тревогу.

Когда шуршат в овраге лопухи

 И никнет гроздь рябины желто-красной,

 Слагаю я веселые стихи

 О жизни тленной, тленной и прекрасной.

Я возвращаюсь. Лижет мне ладонь

 Пушистый кот, мурлыкает умильней,

 И яркий загорается огонь

 На башенке озерной лесопильни.

Лишь изредка прорезывает тишь

 Крик аиста, слетевшего на крышу.

 И если в дверь мою ты постучишь,

 Мне кажется, я даже не услышу.

Вірш увійшов до збірки «Вечір», написаний 1912р. , вважається шедевром лірики ранньої Ахматової.

VІ. Підсумок уроку.

1. Скласти сенкан про Ахматову

2. Мікрофон Що нового цікавого ви дізналися про Ахматову, чи зацікавилися творчістю поетеси?

3. Бесіда з учнями.

• Як називали Анну Ахматову в російській поезії? З ким порівнювали?

• Який внесок зробила Ахматова у розвиток російської літератури?

• Як справжнє прізвище поетеси?

• З якою літературною течією пов’язують творчість молодої Ахматової?

• Назвіть найвідоміші поетичні збірки поетеси.

VІІ. Домашнє завдання. Прочитати поему «Реквієм»

Тема: Анна Ахматова. Поема «Реквієм» - пам’ятка доби  сталінського терору. Створення в поемі узагальненого  портрету народного страждання, розкриття єдності  материнської трагедії ліричної героїні і країни,  проблема історичної пам’яті у творі.

Мета: повторити основні етапи життя і творчості А.Ахматової, її роль в російській літературі; ознайомити учнів з історією створення поеми «Реквієм», розкрити узагальнений портрет епохи, роль митця в часи народної трагедії; визначити художні особли¬вості поеми, розвивати навички виразного читання, аналізу тексту, самостійного мислення; виховувати свідоме ставлення до світу, його протиріч і розмаїття.

Епіграф уроку:                                           Нет, и нет под чуждым небосводом,

И не под защитой чуждых крыл, -

Я была тогда с моим народом,

Там, где мой народ, к несчастью, был.

А.Ахматова «Реквием»

Тип уроку: урок-семінар, комбінований.

Обладнання: мультимедійна презентація життєвого шляху поетеси; тексти поеми «Реквієм», грамзапис  віршів та окремих частин поеми «Реквієм», «Реквієм» Моцарта.

Хід уроку

Учитель. В то время я гостила на земле.

Мне дали имя при крещенье – Анна,

Сладчайшее для губ людских и слуха.

Так дивно знала я земную радость,

И праздников считала не двенадцать,

А столько, сколько было дней в году.

Ці прекрасні слова належать Анні Ахматовій, російській поетесі українсько-татарського походження, чию поезію називають «щоденником жіночої душі». І це справді так, тому що вона показала епоху глибоких криз через чутливе сприйняття жінки. Душа ахматівської героїні – це душа, що кохає і ненавидить, мучиться і жертвує собою, переживає драматичний розрив і прагне возз’єднання. Це душа, у якій може все вигоріти від горя, але житиме всупереч смерті. Усе своє життя Анна Ахматова прагнула через чутливі рухи жіночої душі показати загальний стан навколишньої дійсності.

Майже сто років тому, зовсім юною, в 1913 році Анна Ахматова писала: Слишком сладко земное питье,

Слишком плотны любовные сети.

Пусть когда-нибудь имя мое

Прочитают в учебнике дети…»

Слова поетеси виявились пророчими. Її поезію сьогодні знають і вивчають не тільки школярі Росії, ім’я Ахматової відоме в багатьох країнах світу. На минулому уроці ми з вами теж познайомилися з життєвим шляхом та ранніми віршами цієї поетеси.

Сьогодні ми продовжуємо знайомство із творчістю Анни Ахматової.

 На долю Анни Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Її вустами заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. Юнна Мориц сказала про це так:

Быть поэтессой в России –

труднее, чем быть поэтом:

единица женской силы

в русской поэзии – 1 ахмацвет.

Друга заслуга цієї поетеси полягала в тому, що, пройшовши через усі катаклізми російської історії перших двох третин XX століття – дві світові війни, революції, страшні ексцеси радянської влади, переживши загибель блискучого покоління творчої інтелігенції «Срібної доби», Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою найкращих її традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років.

Она связала эти времена

В туманно-теневое средоточье,

И если Пушкин – солнце, то она

В поэзизи пребудет белой ночью…

И ты, распад всемирный, не убий

Ту связь времен. – она еще поможет.

Ведь просто быть не может двух Россий,

Как быть и двух Ахматовых не может.

Так сказав про роль поетеси Євген Євтушенко у вірші «Пам’яті Ахматової.

·        Що ж відомо вам про поетесу?

І. Актуалізація опорних знань.

Бесіда з учнями.

1. Як називали Анну Ахматову у вирі історії XX століття? З ким порівнювали? Чому? (Її називали російською Сапфо).

2. Як справжнє прізвище Анни Ахматової? (Анна Андріївна Горенко).

3. Як Анна Ахматова пов’язана з Україною? (Народилася під Одесою; коли батьки розлучилися, жила з матір’ю на півдні, в Євпаторії, потім – в Києві. Там закінчила гімназію і вступила на юридичний факультет вищих жіночих курсів).

4. Які збірки поетеси ви знаєте? («Вечір», «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «Аnno Domini”, «Біг часу»).

5. Коли написала перший вірш? Перші свої кроки у ліриці Ахматова починала у якому літературному напрямі, якій мистецькій течії? Чому? (У річищі акмеїзму, видатним теоретиком і засновником якого був її перший чоловік Микола Гумільов).

Метод «Мікрофон» Які вірші Анни Ахматової вам запам’яталися найбільше? (діти відповідають по черзі одним-двома реченнями).

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

1.Слово вчителя. Сьогодні ми продовжимо розмову про трагічне, але надзвичайно прекрасне життя російської поетеси А.Ахматової, познайомимося з одним із найвидатніших її творінь – поемою «Реквієм»

Оголошення теми уроку

(Слайд 1)(Учні дивляться на екран, записують тему уроку, епіграф)

Оскільки у нас сьогодні урок не звичайний, а урок-семінар, то допомагатимуть нам його проводити юні дослідники, біографи та літературні критики, які отримали випереджувальні завдання і готували окремі повідомлення до цієї теми та невеличкі презентації.

- Діти, скажіть мені, будь ласка, чи залишила Ахматова свій «захланний і грішний край», як вона його називає, Росію після революції 1917 року, як це зробили багато діячів культури, творчої інтелігенції, що відірвались від рідного коріння за кордон, аби врятувати духовну свободу?

(Ні, вона не залишила рідний край, не стала прислуговувати новій владі, а вибрала найважчий шлях – «внутрішню еміграцію»)

- Про це сама поетеса писала в 1917 році у вірші «Мне голос был». Давайте послухаємо цей вірш у виконанні автора, самої Анни Ахматової.

2. Прослуховування вірша Ахматової «Мне голос был»

Поетеса не залишила країну у найважчі часи для Росії. Що ж це були за роки? Повідомить нам про це група істориків.

3.Повідомлення учнів – істориків

 (Слайди 2-12)Перша половина XX століття і для Росії, і для інших республік колишнього Радянського Союзу стала стала страшною трагічною епохою. Винищується цвіт нації, її найкращі сини та доньки. Тоталітарна система винищує цілі народи. Голодомори, сталінські репресії, цькування, арешти, тортури, переповнені, залиті кров’ю в’язниці, бараки сибірських таборів, ГУЛАГів. Країна стрімко перетворювалась на жорстоку виправну колонію з постійним хрустом кісток і ріками крові.

Ста́лінські репре́сії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930 — 1950-ті роки і звичайно пов'язані з іменем Й.В.Сталіна, фактичного лідера Радянського Союзу в цей період.

Максимуму своєї інтенсивності сталінські репресії сягають у 1936—1938, коли НКВС очолив Микола Іванович Єжов.

Цей період в історії став відомим під назвою «Єжовщина», або «Великий терор».

За даними комісії по встановленню причин масових репресій  в 1937-38 роках було заарештовано по звинуваченню в антирадянській діяльності  1 548 366 людей,   з них розстріляно 681 692 (тобто в середньому розстрілювалось       1000 людей в день).

Це був страшний терор, це була війна проти власного народу.

Історики кажуть, що почалася вона після того, як відбувся перепис населення і майже 60% радянських громадян на запитання “Чи вірите ви в бога?” дали ствердну відповідь.

В наказі НКВС під номером 00447 було розписано, скільки саме чоловік і з яких регіонів підпадають під репресії.

Замість судових процесів часто діяли так звані трійки НКВС. Cотні тисяч людей були звинувачені за сфабрикованими доказами у різноманітних політичних злочинах(шпигунство, шкідництво, саботаж, антирадянська агітація і пропаганда, таємна підготовка до державного перевороту, тероризм), а потім розстріляні або відправлені у табори ГУЛАГу. (Слайди 7-12)

4.Слово вчителя (Слайди 13-19)

НКВС виділялись спеціальні території,  де проводили захоронення репресованих.

Поховання у селищі Биківня на околиці Києва вважається найбільшим в Україні похованням жертв політичних репресій.

За даними науковців, у Биківні поховано близько 100 тисяч репресованих.

Україну сталінізм нищив з особливою ретельністю і масштабністю.           

 Ці втрати – непоправні.

Трагічною сторінкою історії України стало знищення радянською владою цілого покоління української інтелігенції, що увійшло в історію під назвою розстріляне відродження.

5.Продовження слово вчителя. Як же переживає все це Анна Ахматова? Про це повідомить нам літературний критик.

6.Літературний критик  Анна Ахматова переживає трагедію епохи як свою особисту. Вона вболіває за долю свого народу, мучиться у сумнівах і протиріччях, але її позиція незмінна — вона всім серцем пов'язана зі своєю вітчизною, віддана їй всією душею. Про це пише вона у 1922 році у вірші «Не с теми я, кто бросил землю».

7. Прослуховування вірша «Не с теми я, кто бросил землю» (виконує Алла Демидова).

8. Слово вчителя. А що ви можете сказати відносно особистого життя Анни Ахматової і тої епохи? Попросимо наших біографів.

9. Біограф 1. Поетеса страждала разом зі своїм народом, жила його турботами. Страшне горе торкнулося крилом її особистого життя. У 1921 році було розстріляно як «ворога народу» її першого чоловіка, поета Миколу Гумільова. У 1935 році заарештували її сина Лева Гумільва та чоловіка Пуніна як учасників «антирадянської терористичної групи». Звісно, то було абсурдне звинувачення. А.Ахматова особисто зверталась до Сталіна, просила підтримки у своїх друзів. Врешті, сина та чоловіка вдалося врятувати, проте ненадовго. У 1938 році Л.Гумільова заарештували знову за «терор», йому присудили 5 років концтаборів. (демонструються слайди 20-22)

10. Учитель. Чи пам'ятала тоді А.Ахматова свою рокову «Молитву», яку написала у 1915 р.?

Дай мне годы недуга,

Задыханья, бессоницу, жар.

Отыми и ребенка, и друга,

И таинственный песенный дар -

Так молюсь за твоей литургией

После стольких томительных дней,

Чтобы туча над темной Россией

Стала облаком в славе лучей.

Учитель. Саме в роки арешту сина і чоловіка цю молитву нагадала їй при зустрічі Марина Цвєтасва: «Анна, я розумію, що над усе Ви любите свою батьківщину. Але як Ви могли написати: «Отыми и ребенка, и друга, и таинственный песенный дар...»? Хіба Ви не знаєте, що у віршах все збувається? Але не знала Анна Ахматова, що її «Молитва» стане пророчою у її особистому житті. Тоталітарний режим забирає у неї все: у серпні 1921 року Ахматова отримала страшну звістку про розстріл колишнього свого чоловіка М.Гумільва, якого було звинувачено у змові проти радянської влади; у 1935 році заарештовано її сина, другого чоловіка.

(Слайди 23-29)

 Постраждала Ахматова і як поетеса: більше п’ятнадцяти років над нею тяжіла заборона на друк, це переслідування цензури вона сприймала як катування. Сама Ахматова не вірила, що все це відбувається з нею, веселою і безтурботною «царськосільською насмішницею»…

Власні страждання і переживання, що були виявом страждань всього народу, поетеса увиразнювала у віршах. Так народився «Реквієм» - найвидатніший поетичний пам’ятник жертвам сталінських злочинів, репресій 30-х років. (Слайд 30)

11. Словникова робота

Запис у зошити.

Якщо ми звернемося до тлумачного словника, то прочитаємо, що реквієм — це католицьке богослужіння по померлому, а також траурний музичний твір.

У своїх «Записних книгах» А.Ахматова назвала «Поему без героя» симфонією. З біографії нам відомо, що у 30-40 роки поетеса серйозно займалась вивченням особистості Моцарта та його творчості, особливо «Реквієму».

 Її поема - це молитва, звернена до страждальної матері, яка не може змиритися з насильством.

·         Що ж послужило поштовхом до написання цього твору? , (Слайд 31)

Літературний критик. Головним джерелом поеми «Реквієм» став досвід, особистий, і досвід багатьох її сучасників, досвід проводів найдорожчих людей до жерла машини репресій, досвід днів і ночей, наповнений крижаним страхом за їхнє життя. А що ж було поштовхом до написання? Про це сама Анна Ахматова розповідає нам замість передмови до своєї поеми.

- Отож, давайте послухаємо.

 11.Прослуховування «Вместо предисловия» у виконанні Ахматової.

(Перегляд слайдів з зображенням в’язниці). (Слайд 32)

Слово учителя

Так… Хоч серце її обливалося слізьми за долю свого рідного сина, але мовчати про бачене у тюремних чергах вона не могла.

Ось як поетеса пише в «Посвяті»

12. Виразне читання «Посвящения» 

- А яка ж історія створення поеми?

13. Вчитель   (Слайд 33)Над своєю поемою поетеса працювала з 1935 по 1938 рік. Але цей твір не міг бути надрукований за сталінських часів, його вчили напам'ять близькі й рідні поетеси, тому що навіть рукописи зберігати було небезпечно, і А.Ахматова спалювала їх. Уперше «Реквієм» надрукувало мюнхенське видавництво у 1963 році, тільки 1987 року поема була видана в Росії...

Поетеса працювала над «Реквіємом» в розпал сталінського терору. Поема "Реквієм" уперше була записана на папері 1962 року, хоча складена була ще до 1940. Ахматова згадувала, що до цього часу напам'ять знали поему лише одинадцять друзів і жоден не зрадив її. Це ще й тому, що в тих віршах була висока правда про страждання цілого народу під п'ятою тоталітаризму. Ці слова вистраждані, бо Ахматова розділила долю з мільйонами матерів, дружин заарештованих у страшні тридцяті роки. Анна Ахматова трагедію жінки, матері показує як національну трагедію, охоплюючи всю імперію зла, терору. Більше 50 років поема чекала свого виходу на батьківщині, але поетеса так і не побачила її надрукованою.

14. Аналіз поеми.

- Слово «реквієм» означає «спокій» Чи звучить «Реквієм» Анни Ахматової спокійно?(Ні, «Реквієм» -це стогін, плач, крик )

- Від чийого імені ведеться розповідь? (Оповідач –мати засудженого сина, поет, яка у черзі біля в’язниці Крести пообіцяла описати все, що чула, пережила)

- Кому адресовані рядки поеми? (Сучасникам, нащадкам, всьому народові)

- Який жанр поеми? («Реквієм»- це ліро-епічна поема, а ще героїко-патріотичний епос, в якому зливаються плач, закликання, молитви, прокляття, клятви, пророкування)

- В чому полягає композиційна особливість поеми?

·        Композиція. Поема складається з окремих 12 віршів, різних за своєю тематикою, звучанням, віршовою структурою, що створює ефект емоційної напруги, схвильованого монологу ліричної героїні, яка переживає драму в особистому і суспільному житті.

Робота з підручником. (Учні називають вірші).

Літературний критик 1. Усі вірші поеми пов'язані з репресіями 30-х років, але вони поєднуються зі строфами на біблійну тематику. У X частині під назвою «Розп'яття» є образи страждальної матері, у якої заарештували сина; з'являються також і біблійні образи Христа, матері Марії Магдалини,

А.Ахматова вважала, що причини сталінщини слід шукати в духовній нестямі людства, у забутті християнських заповідей.

 Хоча "Реквієм" і складається з окремих віршів, але сприймається поема як цілісний твір. "Реквієм" - це узагальнений портрет всенародного страждання.

-         Коли і де відбуваються події, описані в поемі? (Це були страхітливі «роки єжовщини», атмосфера тиранії, репресій. Географічна карта дуже широка: Ленінград, Москва, Волга, Дон, Сибір, Холодний  Єнісей, над котрим сяє Полярна Зірка)

-         Назвіть героїв поеми (Мити, син, народ)

-         Які теми присутні у творі? (Змалювання страждань народу в добу сталінського терору, розкриття єдності материнської трагедії та трагедії країни, тема пам’яті )

-         Які проблеми вирішуються на сторінках поеми? (проблеми зла і добра, гуманізму і жорстокості, свободи і рабства, страждання і співчуття.

15.  Робота в групах – дослідження .

Завдання для першої групи (було дано заздалегідь). Дослідження на тему «Створення узагальненого портрета народного страждання».

План дослідження

 Тема особистого горя, плач матері за сином, розповідь про конкретні події переростають у тему загального страждання народу.

Перед читачем постають жахливі картини сталінського терору.

1.        Яким чином у поемі передається атмосфера тиранії, репресій, моральних і фізичних страждань?

Розгляд репродукцій іконостасу Києво-Печерської Лаври та картини Паоло Воронезе «Оплакування Христа»

2.        Які роздуми викликали у вас твори художників?

3.        Чому Ахматова використовує біблійний сюжет?

4.        Яким чином подається в поемі образ сина?

5.        Портрет всенародного страждання створюється за допомогою звукових образів. Відшукайте їх.

6.        Які засоби художньої виразності допомагають створити картину всенародного горя?

7.        Яку гаму кольорів використовує поет для створення портрета страждань?

I група захищає свій проект.

 Підсумок вчителя.

Ахматова звідала всю глибину народного горя і зрозуміла, які величезні сили закладені  в народі, щоб знайти в собі сили перейти від покірності до морального протистояння. Олександр Шмеман писав: «Скільки б не було горя та страждань в її поезії, страждання кохання чи материнського болю за страждання сина, всіх синів, всіх матерів, світ її поезії – світлий світ, і він світиться вірою. Вірою, що не відділяє себе ні від кого і ні від чого, вірою, яка весь час перетворюється в жалість і втіху, в подяку і хвалу, в присутність таємного свята за вікном.»

Завдання для другої групи. Дослідження на тему «Єдність материнської трагедії ліричної героїні і країни».

План дослідження

Орієнтація поеми на жанр заупокійної меси, присвяченої пам’яті померлих, допомагає Ахматовій піднятись над особистим болем і злитись із загальним стражданням. Власна доля перелилась із долями інших людей.

1.     Якої постає у творі головна героїня?

2.     У яких віршах поеми йде мова про єдність материнської трагедії ліричної героїні і країни?

3.     Ахматова описує терор з позиції жертв насильства. Які вони ці жертви насильства?

4.     Яким чином Ахматова передає свою власну трагедію як трагедію цілого покоління?

5.     З якою метою Ахматова використовує театральний прийом відстронення:

Ні, це не я, за мене хтось інший страждає,

Я б так не могла?

Підсумок вчителя.

 «Реквієм»– це слова материнської скорботи: молитви, плач, крик, сповідь, плач.

- А які ще мотиви звучать у поемі ?

Літературний критик 2. У поемі «Реквієм» біблійні мотиви переплітаються із пушкінськими. На початку поеми ми читаємо:

«Перед этим горем гнутся горы,

Не течет великая река,

Но крепки тюремньїе затворы,

А за ними «каторжные» норы

И смертельная тоска».

Саме ці роздуми нагадують нам відомий вірш О.Пушкіна «Послання в Сибір», присвячене декабристам:

«Любовь и дружество до вас

Дойдут сквозь мрачные затворы.

Как в ваши каторжные норы

Доходит мой свободньїй глас».

Учитель. В епілозі поеми А.Ахматова звертається до теми пушкінського «Пам'ятника». Давайте нагадаємо стрічки пушкінського «Памятнника».

Я памятник себе воздвиг нерукотворний,

К нему не зарастет народная тропа,

Вознесся выше он главою непокорной

Александрийского столба…

Як бачимо, у Пушкіна пам'ятник — це не лише втілення поетичної спадщини, а й символ духовної свободи та добрих почуттів.

А зараз послухаємо уривок з епілогу поеми Ахматової.

(виразне читання учнем епілогу: «А если когда-нибудь в этой стране воздвигнуть задумают памятник мне…» (Слайд 34)

Слово вчителя. Де ж хотіла Анна Ахматова, щоб їй спорудили памятник ? (не біля моря, не в Царському селі, а біля тих тюремних стін, де провела вона «Триста часов», де кликала і чекала сина сімнадцять місяців). (Слайд 35-37)

 Росіяни виконали побажання своєї геніальної поетеси. В 1995 році на березі Неви якраз навпроти зловіщої тюрми «Хрести» було споруджено меморіал «Жертвам політичних репресій» у вигляді двох бронзових сфінксів на гранітному постаменті. А в грудні 2006 року поряд з ними постав пам’ятник поетесі Анні Ахматовой. На гранітному п’єдесталі викарбувані слова з «Реквієму»:

И я молюсь не о себе одной,

А обо всех, кто там стоял со мною

И в лютый холод, и в июльский зной,

Под красною, ослепшею стеною.

(демонструються слайди)

ІІІ. Підсумок уроку.

- Чи ж вдалося Ахматовій трагедію жінки, матері показати як частину національної трагедії?

Слово вчителя. Усім своїм життям А. Ахматова намагалася довести, що трагедія жінки і матері є частиною національної трагедії. Незважаючи на всі свої особисті негаразди, Ахматова була разом зі своїм народом, разом з ним страждала.

Поезія Ахматової, її «Реквієм» - це своєрідний «літопис» трагічної епохи. А однією з центральних категорій художньої філософії поетеси стає категорія пам’яті.

Моральна позиція Ахматової – мужній вибір власної долі, її самовідданість країні, яку спіткала страшна історична кара, готовність йти разом зі своїм народом хресним шляхом, стоїчно витримуючи всі випробування та зберігаючи гідність, людяність, пам’ятаючи християнські заповіді.

Повинні пам’ятати про ті страшні часи і ми. Пам’ятати для того, щоб такі страхіття ніколи не повторилися.

Давайте ж ми сьогодні запалимо поминальну свічу і хвилиною мовчання вшануємо тисячі, мільйони тих, хто загинув безневинно від жорстокої тоталітарної системи, всіх жертв сталінських репресій, всіх закатованих, замордованих, жертв усіх тюрем та таборів…

(хвилина мовчання)

І пам’ятаймо про це…Бо про це забути неможливо. Вам творити майбутнє України. Не повторіть гірких уроків історії. Пам’ятайте про них. Пам’ятайте про Божі заповіді і завжди живіть згідно них.

ІV. Оцінювання.

V. Домашнє завдання. Виразне читання поеми.