6 клас

         Дистанційне навчання із зарубіжної літератури 

Працюємо на карантині

Тема: Образ Максима Яценка, твердість його переконань, увага і повага до інших у творі. 

1. 

-Хто відіграв велику роль у вихованні Петра? 

 1. Робота з текстом 

Зустріч із дзвонарами

Сім’я разом зі Ставрученком і Евеліною виїжджає на дальню прогулянку по історичних місцях – поховання отамана Карого і сліпого бандуриста Юрко, який супроводжував отамана в усіх його славних походах. У монастирі компанія оглядає старовинну церкву і піднімається на дзвіницю. Обидва дзвонаря сліпі. Один з них, Роман, осліп у віці семи років. Він пам’ятає матір, розуміє, що таке світло, любить дітей і не ображається на весь світ. Інший, Єгор, сліпий від народження. Він злий на людей, він дуже гостро переживає власну «неповноцінність», звинувачує навколишніх в неуважності, скаржиться на свою непотрібність.

 

Петро інстинктивно впізнає в ньому побратима по нещастю. Коли всі спускаються вниз, Петро затримується, щоб поговорити з Єгором. Евеліна чує їхню розмову. Єгор злиться на Романа за те, що той впустив «чортенят» (тобто дітей) на дзвіницю, намагається зловити їх і побити. Петро дізнається, що у Єгора, як і в нього самого, загострений слух (вони двоє, на відміну від усіх присутніх, чують дзвін дзвонів з церкви, розташованої за п’ятнадцять верст), що він теж не бачить снів або, принаймні, не може потім згадати їх, що він теж ображений на весь світ.

 

Після повернення додому Анна посилає дзвонарям теплі речі. Максим говорить з Евеліною про подібність Петра і Єгора. Евеліна вважає, що після цієї поїздки Петро впевнений, що всі сліпонароджені злі, і не стане боротися зі своїм егоїзмом, а буде тільки озлоблюватися.

 

«Безпросвітний смуток змінювався в настрої юнака дратівливістю, нервовістю».

 

Він намагається посваритися з Евеліною, щоб не бути «винуватим» в її «жертві». Петро постійно виснажує себе і оточуючих розмовами про своє нещастя. 

2. Мандрівка Петра із жебраками

Однак, коли нарікання Петра, його звинувачення на адресу несправедливості долі і жалість до себе стають домінуючими в ставленні до оточуючих, Максим вирішується на серйозну розмову з хлопцем. Розмова, яку готував Максим, відбувається спонтанно. При вигляді чужого страждання (сліпих жебраків) Петро поривається відвернутися і піти, але Максим зупиняє його і змушує навпомацки подати сліпцям милостиню.

 

«Ти нарікаєш, що тобі нема кого проклинати, як Єгору, а сам в душі проклинаєш своїх близьких за те, що вони відібрали в тебе щасливу долю цих сліпих … Якщо ти захочеш виправити нашу помилку, якщо ти жбурнеш долі в очі всі переваги, якими життя оточило тебе з колиски і захочеш випробувати долю цих нещасних … я обіцяю тобі свою повагу, допомогу і сприяння».

 

Після цього випадку Петро довгий час лежить у гарячці. Максим уже бере було свої слова назад і вибачається перед племінником, але одужавши Петро просить дядька допомогти йому. Вони оголошують домашнім, що удвох їдуть на рік до Києва, щоб Петро міг там брати уроки музики у відомого піаніста. Максим постійно надсилає Ганні заспокійливі листи, запевняючи, що справи Петра йдуть на лад. Через рік же з’ясовується, що Петро весь цей час мандрував разом з двома іншими сліпими (один з них, Федір Кандиба – кобзар) під ім’ям Юрія. 

Кажуть, що Петро ходив до Почаєва по обітниці, щоб вимолити у богоматері зцілення. Петро повертається до рідного дому пішки в злиденному одязі.

 

«Очі його залишалися як і раніше чистими і як і раніше незрячими. Але душа, безсумнівно, зцілилася».